Follow by Email

Сторінки

Шукати в цьому блозі

четвер, серпня 03, 2017

ЗАПАЛИТИ ВОГНИК В ДУШІ КОЖНОГО УЧНЯ

ДО НАЙКРАЩОГО УРОКУ ВЧИТЕЛЬ ГОТУЄТЬСЯ ВСЕ ЖИТТЯ.



Кожна дитина особлива, по-своєму неповторна й обдарована. Звернення учителя до її найкращих почуттів обов’язково матиме успіх і знайде відгук у дитячих серцях. Безперечно, у кожної дитини є задатки, які можуть розвинутись у здібності. Учителям потрібно їх побачити, зрозуміти, розвинути. «Виховують, навчають не програми, не підручники, не метод, а особистість учителя». (В.Сухомлинський)
Кожна дитина – це особистість, яка прийшла в цей світ невипадково. У неї своя місія, якої ми не знаємо. І наш обов’язок не заважати їй, а навпаки, допомогти виконати саме свою місію, а не чиюсь. Дитина – це не глина, не матеріал. В роботі з дітьми найголовніше завдання вчителя – створити таке поле добра і любові, щоб кожна дитина довірливо ставилася до педагога, любила його. Лише за таких умов приходить справжня зацікавленість навчанням, осягається «щастя шкільного життя», відбувається реалізація природних нахилів і здібностей учнів. Дар відкрити чарівну квітку обдарованості школяра дано не кожному, а лише тому, хто насправді любить дітей і вміє прокласти стежки до їхнього розуму й серця. Розуміти дітей – означає плекати паростки їхнього завтрашнього життя. Ш.О.Амонашвілі розмірковує про педагога як про людину з майбутнього. Кожен шкільний день він планує як радісну сторінку свого життя і життя дітей. Шкільне життя має бути саме радісним. Гуманний вчитель перетворює кожну зустріч з дитиною на радість відкриття світу і себе. Зрозуміти багатогранний світ гуманної педагогіки під силу кожному, хто цього з вчителів забажає, щоб іти до Істини, Добра і Краси.
Педагогічні твори Ш.О.Амонашвілі – це науковий пошук шляхів організації радісного, захоплюючого життя в школі. Всупереч існуючій педагогіці, практиці, педагог звертається до педагогіки серця, розмірковує про добро і зло, біль і радість, совість і безсердечність і т.д.
У школі має бути вчитель, в якого можна черпати знання, як воду з криниці, який вміє дослідити душу дитини і серцем дійти висновку: добро має панувати у школі і ніякої байдужості. Ш.О.Амонашвілі не доказує нам, а розповідає про те, яке шкільне життя можна запропонувати дітям, виховати не просто учня, а Людину.
Американський учений Розенталь стверджував, що в ситуації, коли педагог чекає видатних успіхів у дітей, вони справді цих успіхів досягають, навіть якщо раніше їх вважали не дуже здібними. Основне для нас, педагогів, - допомогти дитині знайти свій ключ до успіху, до щастя, створити умови, в яких вона розкриватиме свої здібності, творитиме своє життя, зростатиме духовно, творчо, інтелектуально й самовдосконалюватиметься.
Рівень розвитку творчих здібностей залежить від змісту та методів навчання в школі. Тому  я намагаюсь систематично, цілеспрямовано розвивати у дітей рухливість та гнучкість мислення, навчати їх міркувати, не зубрити, а мислити, самим робити висновки, знаходити нові оригінальні підходи, докази тощо. Творче мислення передбачає здійснення нешаблонних способів дій, уміння ставити нові завдання. Як навчити так, щоб знання дійшли до серця, душі, стали переконанням дитини, її світоглядом, життєвою позицією. Усе це залежить від форми та методу проведення занять. Стійких знань можна досягти тільки за допомогою активного навчання. Спостерігаючи за тим, як змінюються діти, переконуюся, що Людяність, Добро, Духовність – це ті ключі, що допомагають відкрити загадкову дитячу душу й налагодити співпрацю в системі «учитель – учень». Успішна дитина в навчанні – успішна і в майбутньому житті. Піфагор казав: «Найкращий спосіб зрозуміти – додуматися самому».
В цьому навчальному році я запроваджую новий навчальний курс «Моя щаслива планета. Уроки для стійкого розвитку», основним завданням якого є формування в учнів моделей поведінки, звичок, що відповідають потребам сталого розвитку людства. Методологічною основою програми є положення про те, що учень – це активна творча особистість, здатна пізнавати і саморозвиватись. Під час навчання діти одержують можливість визначати й творити власний спосіб життя і власні цінності, зрозуміти, як спосіб життя у побуті і суспільному житті впливає на стан довкілля. У процесі такого навчання змінюється роль учителя. Він виступає організатором дій учнів, надихає і підбадьорює їх, скеровує їхні зусилля. Процес навчання відбувається майже цілком самостійно. Учні самі обирають спосіб діяльності, виконують обрані дії, обговорюють їх, приймаючи рішення самостійно. Учитель лише створює умови для безпечного й ефективного перебігу процесу навчання. Він повинен уміти слухати учня, чути його і не оцінювати його особисті зміни. Завданням учителя є розвиток в дітей навичок критичного мислення. Постановка перед учнями питань спонукає їх до пошуку відповіді – здобування знань. Тільки щось здійснивши, учень зможе щось зрозуміти, а потім щось змінити у власному житті.
Як доказ того, що тільки в праці талант дасть плоди, є слова Альберта Ейнштейна: «Метою всієї діяльності вашого інтелекту повинно бути перетворення мрії на реальність». Чи не основним завданням учителя є те, що він повинен розпізнати в дитині талановиту особистість, а також пробудити в ній радість і спрагу новизни й творчості, розкривати її здібності, уміння мислити нестандартно, сміливо, уперто, утвердити в її душі думку про те, що вона повинна максимально використати дарований дар Божий, багато навчатись і працювати для його розквіту й утілення в життя! Навчання не буде успішним, якщо в учня не вихований пізнавальний інтерес, не сформоване бажання вчитися. Школа повинна створити психологічно комфортне середовище для розвитку дітей.
Життя доводить, що дітей, позбавлених творчого дару, не буває, тому що від природи Людина – творець. У статті «Людина неповторна» В.Сухомлинський писав: «У кожної людини є задатки, обдарування до певного виду або кількох видів діяльності. Саме  цю індивідуальність і треба вміти розпізнати… Немає людини, яка в належних умовах, при вмілому вихованні не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту».
До школи діти приходять з відкритою душею, зі щирим бажанням добре вчитися. Бажання добре вчитися – красива людська мрія, що осяває зміст дитячого життя, світ дитячих радощів. Цей вогник легко загасити необережним дотиком до дитячого серця – різким образливим словом. А, може, і несправедливою оцінкою. Без оцінки не обійтись. Але вона повинна прийти тоді, коли дитина вже розумітиме залежність якості своєї розумової праці від особистих зусиль, затрачених на навчання. Оцінка повинна винагороджувати працелюбність, а не карати за лінощі. Педагогічна мудрість вихователя в тому й полягає, щоб дитина ніколи не втрачала віри в свої сили, ніколи не відчула, що в неї нічого не виходить. Кожна робота має бути для учня хоча б маленьким просуванням уперед. Я завжди намагаюсь мотивувати оцінки та залучаю до оцінювання школярів. На думку Ш.О.Амонашвілі – «це прекрасна навичка – вміння оцінити себе, сказати собі, хто я є. Тоді дитина не виросте статистом, стане людиною. А учитель повинен пам’ятати: діти в школі не готуються до життя – вони вже живуть».
Творчість є щаблинкою самостійного мислення, на якій дитина пізнає радість власної думки, переживає моральну гідність творця. Як важливо, щоб цього досяг кожен учень!
«Я повинен створити навколо дитини духовну гармонію, - говорив Ш.О.Амонашвілі, - а допоможе в цьому моя віра в неї, моя любов, мої кращі почуття.. Якщо ми хочемо відбутися як хороші вчителі, ми повинні в собі відкрити вже відкрите. Учителі  повинні не закривати собою світло, а дарувати його». Будьмо сонячними людьми, пророками, які несуть світло людям і ведуть націю  у прекрасне майбутнє.
   
Учителю, будь Сонцем для дітей,
    Щоб їх на Світлу творчість надихати.
    Нехай не згасне джерело ідей,
    Коли сучасне будуть будувати.
               Дитина ще маленька, та діла
               Великі має, бо майбутнє творить.
               І хоч дитина ще мала, в її устах
               Любов, Краса та Істина говорять!
                                               (В.Порощук)