23.02.19
16.02.19
14.02.19
Пернаті зимувальники
Пернаті зимувальники
На бузку біля самісінького входу в продовольчий магазин сидять снігурі — тихо живляться й непомітно займаються своєю справою. Повз них, зовсім близько, проходять сотні людей і нічогісінько не помічають. Лише сміття на снігу видає птахів. Спостережливий перехожий подумає: «Чому тут накидано стільки насіння?». А придивившись, побачить, що насіння немає, одне лушпиння. Погляне вгору і неодмінно побачить їх, супутників зими, снігурів. І ось уже зупинилися люди і розглядають ці живі зимові квіти на голих гілках.
Пара снігурів
Зграйки снігурів зазвичай невеликі, всього 3-5 птахів, і обов'язково хоча б один серед них — самець. Розрізнити птахів не складно. Як сказав російський поет Миколай Асєєв: «У самца на груди — отраженье зари, скромно-серые перья у самочки».
Поряд із моїм будинком на одній кормовій території снігурів ростуть бузок, клен, а трохи поодаль — дві куртини ясена. Тиждень птахи живилися на бузку і з'їли все до насінини. Потім перемістилися на клен, а згодом уже й на ясен. Очевидно, такий порядок відповідає їх перевагам.
Снігурі — хоч і не найчисельніші, але найвідоміші птахи-зимувальники. Багатьох пернатих, які поїдають лісові ягоди, вважають корисними за те, що вони переносять або поширюють насіння. Снігур розчавлює ягоду горобини своїм сильним дзьобом, м'якоть викидає, а з насіння з завидною швидкістю дістає ядерця — оболонки ягідного насіння не перетравлюються. Якщо під горобиною на снігу накидані роздроблені ягоди без насінин, це надійна ознака, що живилися снігурі. Головне в снігура те, що він красивий: усі його знають, усі його люблять. Жодними іншими видатними якостями снігурі не наділені. Пісня червоногрудих самців доволі непоказна, нагадує тихий скрип незмащеної підводи. Але в будь-якому містечку красень-снігур, звісно, бажаний зимовий гість.
Живляться снігурі не тільки горобиною, але й насінням берези, лободи, щавлю кінського. Пташенят вигодовують насінням рослин. Снігурі надовго затримуються там, де багато корму. Не лякаючись людей і викликаючи палкий захват у перехожих своєю довірливістю і красою, птахи живуть біля годівниці всю зиму, чи буде вона біля школи, в дворі будинку, чи навіть у велелюдному сквері в центрі міста.
Зимовий красень — снігур
У врожайні на горобину роки горобці, наслідуючи снігурів, розчавлюють ягоди дзьобом і виїдають ядерця горобинового насіння. Якось довелося спостерігати й інший приклад обміну досвідом між птахами.
На куртині клена біля будинку на початку зими снігурів не було, а в березні раптом з'явилися, і одразу десятки півтори. Тільки щось вони видалися мені малуватими... Підходжу ближче — горобці хатні! Тільки один птах серед них виявився самкою снігура. Кругом увесь сніг був усипаний летючками кленового насіння, які снігурисі «допомагали» їсти горобці. Кілька днів самочка невідлучно була в цій куртині, то одна живилася, то в гурті горобців. Потім з'явилися ще чотири снігурі. Час голодний, весняний, поки всього не з'їдять, звідси не відлетять. Корму їм вистачило ще на три дні. Запасли жирку — пального для польоту — і в дорогу, додому, на північ. Перестали, звісно, сюди навідуватися й горобці.
Цей випадок доволі цікавий. Очевидно, якийсь розумний горобець спостерігав, як їдять насіння клену снігурі, потім спробував сам — і в нього вийшло, а від нього навчилися й інші. Так стало снігурине мистецтво надбанням широких горобиних мас.
У снігові морозні зими горобиною живляться навіть голуби. Бачив із вікна, як голуб тонкою гілкою підбирався до ягід: іде-гойдається, от-от, упаде. А добереться до кетяга горобини — скільки зусиль потрібно невмілому птаху, щоб зірвати ягоду! Ворони й галки теж потроху обирають ягідки на верхівках горобин. Узимку ворони змінюють поведінку. Сміття в контейнерах укриває сніг, і вони багато пересуваються в пошуках їжі, одразу ж обстежують свіжі покидьки — чи немає чого їстівного? Якось спостерігали таку картину: на доріжці живилися п'ять голубів. Прилетіла ворона, сіла на дерево — голубів як вітром здуло! Схоже, що ворони полювали на голубів не від випадку до випадку, а постійно, і голуби це засвоїли. Інакше звідкіля в них такий страх перед вороною?
Звичними в населеному пункті можуть бути омелюхи. Коли омелюхи на верхівці високого дерева, зрідка перегукуються свистом, здається, що вони мають скромне буре забарвлення. Красу омелюхів, а в деяких місцевостях у народі їх називають «красави», можна розгледіти тільки зблизька: на кінці хвоста — жовта смуга, на крилі — жовті плямки. А найдивовижніше — цілковито унікальна для птахів прикраса — червоні рогові пластинки на кінцях покривних і махових пер.
Найкращий час знайомства зі щигликом — осінь і зима. У цю пору птахи кочують зграями околицями міст і сіл, особливо полюбляють пустища, де позалишалися сухі бур'яни
На пустищах, ще не освоєних будівництвом, кочують заростями реп'яхів зграйки щигликів. Судячи з назви, вони повинні хизуватися своїм ошатним вбранням. Одначе строкате, яскраве оперення щигликів — приклад чудового маскувального, «почленованого» забарвлення. У цьому нескладно впевнитися: помітивши зграйку щигликів, що спустилася на зарості реп'яхів, підійдіть до них, спробуйте роздивитися. Живляться щиглики мовчки, майже не перелітаючи з гілки на гілку, і якщо не знати, що вони тут, помітити зграю зовсім непросто.
Але першими мешканці населених пунктів помічають на горобинах дроздів. Гарні великі птахи з пістрявими грудьми перш за все з'являються там, де багато горобини: в ботсадах, у парках тощо. Потім зграї кочують бульварами, дворами, розшукуючи навіть одиночні, червоні від ягід, дерева. На тлі снігу горобину видно здалеку, і виявити її птахам нескладно. Рослини ваблять птахів поживною м'якоттю ягоди. Насіння ж покрите оболонкою, що оберігає його від перетравлювання, і птахи переносять і розсіюють насіння на великі відстані.
Дрізд-чикотень
Уже примелькалися за осінь і зиму дерева, перевантажені кетягами ягід, і раптом — чисто, ніби їх і не було! Так акуратно працюють тільки чикотні. Вони «обробляють» дерево за деревом і поки не обберуть ягоди на одному, не беруться за наступне, сусіднє. Дуже корисна звичка для економного використання зимового корму. Правда, в морозні дні багато ягід дрозди гублять — занадто ламкі в цей час плодоніжки. Але в лісопарках це на користь різноманітним дрібним звірям: мишам, полівкам, навіть зайцям, адже самі вони не можуть залізти на дерево за ягодами.
На горобину дрозди злітають із найближчого дерева, на якому сидять зграєю. Дзьобнуть по дві-три ягоди — і знову на дерево. Сидять там довго, роззираються на всі боки. Таке враження, що взимку вони більш лякливі, ніж влітку. Однак обережність тут ні до чого — винні зимові морози. Дрозди, як і омелюхи, ковтають ягоди цілими, і що сильніше вони проморожені, то більше потрібно тепла, аби їх відігріти. Якби птах одразу набив воло і шлунок промерзлими ягодами, він, імовірно, загинув би від переохолодження. Ось і доводиться дроздам і омелюхам відігрівати свій корм маленькими порціями. Тому живляться вони потроху цілий день. При плюсовій температурі дрозди живляться інакше: подовгу сидять на горобинах, поки не наїдяться ягодами досхочу.
Чикотні завжди найчисельніші серед дроздів узимку. Вони й найкрасивіші: у птахів сіра голова, коричнева спина, світло-сіре надхвістя і чорний хвіст. У всіх інших видів верх однокольоровий. Інколи трапляється і дрізд чорний.
Чиж — птаха лісова, але в теплі зими його можна зустріти в населених пунктах
Відвідують населені пункти і пролітні гості, їх присутність залежить від урожаю плодів горобини, насіння берези, ясену, бузку. Вони прикрашають міста, несуть людям неабияке задоволення своєю ошатною зовнішністю. На березах живляться чечітки й чижі, які нерідко утворюють змішані зграї. Самці чижів зелені, а чечіток — червоногруді: що старше птах, то яскравіше стрій. На березових бульварах чижі і чечітки восени трапляються не завжди, але обов'язково — наприкінці зими, коли повертаються до себе на північ. У цю пору на снігу під березами, де живилися зграї, утворюється килим із дрібних летючок — насіння берези.
У лютому зграї чижів і чечіток, іноді разом зі зграями синиць, з'являються на міських ялинах і модринах. Птахи «підвішуються» до шишок знизу і висмикують за «крильце» насіння, оскільки шишки до цього часу вже наполовину бувають розкриті. Видно, маслянисте насіння хвойних дерев їм дуже до смаку.
Зимують у містах і птахи, про яких необхідно піклуватися. Серед них головне місці посідають синиці. З першим снігом, із першими морозами прилітають синиці великі. З'явившись у місті, вони передовсім навідуються у місця, де в минулому році були годівниці. Якщо бажаєте завести зграйку синиць біля свого вікна, не ловіть гав: прибулі синиці можуть прилаштуватися до чиєїсь чужої годівниці.
Завсідники годівниць — синиця велика й блакитна
Ось найпростіша годівниця для синиць. Літрову скляну банку в горизонтальному положенні прив'язують до перил балкону. Якщо банку закрити кришкою з прорізаним у ній льотком діаметром 3,2-3,5 см, це збільшить корисний об'єм годівниці й ускладнить доступ горобців до корму.
Із зернових кормів для синиць найкраще підійде насіння соняшника, коноплі, смачний корм — насіння дині, гарбуза, дещо гірше — кавуна.
На годівницях для синиць живляться і блакитні синиці, іноді синиці чорні, повзики, випадково зеленяки і навіть дятли звичайні. На годівницях, зроблених без зайвих хитростей, можна зустріти горобців — хатнього і польового.
У теплу зиму лютий стає для птахів весняним місяцем: задзвеніли піснею синиці. Граки й ворони завжди рано починають гніздитися, а в теплу зиму вже в першій декаді лютого розподілені гніздові ділянки.
Зима буває особливою при високих урожаях насіння ялини і ягід горобини.
12.02.19
10.02.19
02.02.19
1 лютого 2019 року за участі КЗО “Дніпропетровський обласний медичний ліцей-інтернат “Дніпро” та КЗВО “Дніпровська академія неперервної освіти” Дніпропетровської обласної ради”
на базі медичного ліцею було проведено обласний науково-методичний семінар “Організація профільної освіти: виклики Нової української школи”. Метою заходу було узагальнити досвід медичного ліцею щодо пошуку, виховання, навчання і професійної орієнтації обдарованої особистості в системі профільної хіміко-біологічної освіти.
З вітальним словом семінар розпочав Сиченко Віктор Володимирович, ректор КЗВО “Дніпровська академія неперервної освіти” Дніпропетровської обласної ради”. Лілія Петрівна Ковальова, директор медичного ліцею “Дніпро”, розповіла про різнобічне ліцейське життя та його досягнення. Михайличенко Артем Євгенійович, вчитель історії ліцею, підготував цікавий відеоматеріал про літню хіміко-біологічну школу.
Після цього в гостей була чудова можливість подивитися майстер-класи авторської творчої майстерні вчителів біології та хімії, а також вчителів фізики, математики, англійської мови та практичного психолога ліцею:
- Роман Олена Василівна, досвічений педагог, учитель-методист, вчитель хімії, продемонструвала фрагмент уроку в 11-Б класі “Гідроліз солей. Визначення рН розчинів з використанням цифрової лабораторії Einstein LabMate”.
- Клюс Наталія Анатоліївна, талановитий вчитель біології, показала фрагмент уроку “Будова та функції клітинної мембрани. Лабораторне дослідження з теми “Рух цитоплазми в клітинах рослин. Явище плазмолізу та деплазмолізу”.
- Куліченко Лілія Дмитрівна, досвічений учитель математики, познайомила гостей із “Застосуванням математики в біології та медицині”.
- Шульженко Наталія Миколаївна, досвічений вчитель фізики, продемонструвала фрагмент лабораторної роботи “Дослідження пружних властивостей тіл”.
- Кривонос Ірина Анатоліївна, креативний та досвічений вчитель англійської мови, показала фрагмент уроку, присвячений відвідуванню профільних лікарів.
- Зюзь Вікторія Валеріївна, практичний психолог ліцею, провела елементи тренінгу професійно важливих якостей майбутніх лікарів.
Після цього Машкіна Тетяна Володимирівна, досвічений вчитель біології, провела фрагмент турніру юних хіміків серед учнів 9-х та 10-х класів ліцею.
Музична пауза, кава брейк та підбиття підсумків стали приємним завершенням цього цікавого та пізнавального заходу
Підписатися на:
Дописи (Atom)