Ксенобіотики

КСЕНОБІОТИКИ (грец. xenos — чужий + bios — життя) — чужорідні для організму хімічні сполуки, які не використовуються для вироблення енергії, побудови клітин

і тканин (ЛП, харчові добавки, відходи виробництва, промислові отрути, пестициди, побутова хімія тощо). Чужорідними сполуками можуть бути як органічні, так і неорганічні речовини. Останні відносять до К. лише в тих випадках, коли вони не є необхідними для метаболічних процесів, що забезпечують життєдіяльність клітин, тканин, організму в цілому (напр. кадмій, рідкоземельні метали). Термін «ксенобіотик» є досить умовним, оскільки для одних організмів та чи інша речовина може бути природною (алкалоїди для рослин), а для інших — чужорідною (ті ж алкалоїди для тварин). Крім того, деякі сполуки, напр., етиловий спирт, можуть бути водночас чужорідними і природними для одного і того ж організму.

Закономірності і шляхи потрапляння, виведення, розповсюдження, перетворення чужорідних хімічних сполук у живому організмі та механізми біологічних реакцій, які ці сполуки викликають, вивчає ксенобіологія. Актуальність проблем, які розглядаються ксенобіологією, зростає з кожним днем. Розширення масштабів синтезу і виробництва різних хімічних сполук призводить до зміни біологічних процесів у ґрунті, водоймах, унаслідок чого виявляється негативний побічний вплив на живі системи. Потрапляючи в навколишнє середовище в значній кількості, К. можуть впливати на генетичний апарат організмів, викликати їх загибель, порушувати рівновагу природних процесів у біосфері. К. часто викликають ураження шкіри, органів дихання, кровоносної, гепатобіліарної, імунної, нервової систем. Однак серед різноманіття К. поряд з шкідливими сполуками (високотоксичними, мутагенними, канцерогенними і т.д.) існує низка корисних речовин, необхідних медицині, рослинництву, тваринництву тощо. Тому одним із завдань ксенобіології є розробка заходів і підходів для створення системи визначення біологічної активності К., які вже використовуються і вводяться в практику діяльності людини.