ВІРШІ ПРО РОСЛИНИ 
Автор: М. Познанська
На стрункій високій ніжці
Біля річки на лужку,
У косинці-білосніжці
Стрів я квітоньку таку.
Ясним оком жовтуватим
Усміхалася мені.
Я хотів її зірвати,
А бджола сказала: - Ні!
Автор: Ганна Черінь
Вийшли зрання на гуляння
Українські діти, Їх стрічали і вітали Українські квіти. Ось волошки, сонні трошки, Синім шовком шиті, Ясноокі, чисто вмиті, Розбрелись по житі. Ось рожева конюшина, А на ній і комашина, Що, не дивлячись на ранок, Їсть солодке на сніданок. На горбочку мак, В шапці, як козак. Він яскравий, мов вогонь! А бундючний – Бог боронь! Вміє задаватись так, Як будяк! Там росте холодна м’ята (Добре пахне, як пом’ята), Там шовковая трава Щось шепоче, мов жива. А з травички – ніжні личка: То вже Братик і Сестричка У тих самих кольорах, Що на наших прапорах. Розбрелись по полю діти – Більші, менші і малі – Молоді яскраві квіти Української землі.
Конвалія
Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.
То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»
Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.
Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..
Квіти....квіти ...
Квіти
Квіти, квіти... Чарівні квіти,
Кольорові, великі й малі... Ви умієте душу зігріти, Бо й самі ви — душа землі.
Квіти
Які дивовижні ці квіти,
У кожній чарівність своя. Всі різні, та й що говорити — У квіти закохана я.
Дивитись годинами можна
На ніжні пелюстки в росі. Дивує і радує кожна, А щастя дарують усі.
Квіти
А у мене проліски під вікном цвітуть.
І тюльпани радісно потім проростуть. Ось нарциси гордо вже вилізли з землі. Щастя всім приносять квіточки малі.
Барвінок
Недавно ще гула метелиця,
Кругом лежав біленький сніг. А вже барвінку листя стелеться Зеленим килимом до ніг. Воно під снігом і під кригою Всю зиму зелень берегло. І перше стрілося з відлигою, Зустріло сонечко й тепло. Як з перемогою та славою Весна з’являється на світ, То квітне радістю ласкавою Барвіночку синенький цвіт.
Весняні квіти
Серед снігів біліють квіти…
Яка краса! Яка відвага! Це до життя одвічна тяга. Усе живе так хоче жити!
Весняні квіти
Он пролісок, як клаптик неба,
Росте на вітрові такому. Йому тепла і сонця треба, І ґрунт, щоб втриматись на ньому.
Весняні квіти
Ще на деревах голі віти,
Холодний вітер допікає. Та зацвіли весняні квіти, Над ними бджілонька літає. А квіти ніжні і тендітні, Як дотик ручок немовляти. Біленькі, жовті і блакитні… Вони прийшли весну вітати.
Хризантеми
Хризантеми нас цвітом чарують.
Пізня осінь прийшла до вікна. В холоди квіти радість дарують. Десь дівається думка сумна. Промінь сонця фарбує довкілля, В небі синьому хмарки пливуть. Почорніло й померзло все зілля... Хризантеми ж, мов зорі цвітуть. Не страшні хризантемам погрози, Сива паморозь, вітру дуття. Не прийшли ще скрипучі морози, Що у квіт забирають життя.
Диво квіти
Яке це дивне диво — квіти!
Чарівні форми й кольори. І можна світові радіти, Як сяє сонечко згори. Тоді всі квіти розцвітають. На казку схоже все стає. Метелики довкіл літають, Бджола між квітами снує. І джміль великий волохатий Танок над квітами веде. В пилкові жовтому, пухнатий То присідає, то гуде. А квіти гарні, розмаїті, Ввібрали диво-кольори. Видовище найкраще в світі, Казкове, що не говори… |
Немає коментарів:
Дописати коментар