Організація самостійної пізнавальної діяльності учнів на уроках
і в позаурочний час
Не забувайте, що грунт, на якому будується
ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині,
в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це бажання
вчитися, натхнення, готовність до подолання
труднощів. Дбайливо збагачуйте цей грунт, без
нього немає школи.
В. Сухомлинський
Перед сучасною початковою освітою постає завдання надання можливості кожному вчитися індивідуально і, як наслідок, - формування життєвої траєкторії, на основі якої розвивається генеральна здібність до самовизначення щодо культури, суспільства, світу, інших людей, самого себе.
Науковцями П.Гельперіним, М.Добриніним,Л. Занковим, Г.Костюк,
Й. Песталоцці, В.Сухомлинським встановлено, що молодший шкільний вік є сенситивним для формування навчально-пізнавальної діяльності дитини. Саме в цей період розвивається увага, пам’ять, мислення, мовлення, потреби та мотивація.
У молодшому шкільному віці провідним видом діяльності стає навчальна, яка не просто розвиває дитину, зміцнює її психічні процеси, але й визначає склад її особистості, ті моральні еталони, мотиви і потреби, які істотно впливають на весь життєвий шлях людини. Навчальна діяльність не дана в готовій формі, у школі вона повинна бути сформована. Спочатку у дітей початкових класів розвивається інтерес до самого процесу навчальної діяльності. Тільки потім їм стає ясно, що учіння – це серйозна справа, яка вимагає посидючості і уваги. Після виникнення інтересу до результатів навчально-пізнавальної діяльності формується інтерес до її змісту, виникає потреба набути знання.
Психологічною і педагогічною наукою встановлено, що важливим мотивом діяльності людини є інтерес – вибіркова спрямованість особи на ті чи інші об’єкти, яка виявляється у прагненні пізнати їх, займатися саме цією діяльністю. Отже, інтереси виступають стимулом активності особистості. Все, за що бореться людина, випливає з її інтересу. Тому перш ніж шукати шляхи активації пізнавальної діяльності ічнів на уроках, слід дізнатися, що дітей особливо цікавить. Інтерес є тією іскоркою, з якої згодом розгоряється жадоба для знань. Він – основа розвитку нахилів учнів, а отже, і їх професійного спрямування. Інтерес являє собою важливу спонукальну силу до учіння, до оволодіння основами наук, важливий засіб навчання.
Завдання сучасної національної школи – розвивати кожну дитину як неповторну індивідуальність. З огляду на це велике значення має формування в учнів творчого потенціалу прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, вміння ставити й вирішувати нові проблеми.
Термін «пізнавальні здібності» розуміють у сучасній психології як здібності, що містять у собі сенсорні здібності (сприймання предметів та їх зовнішніх властивостей) та інтелектуальні здібності, що забезпечують продуктивне опанування знань, їх знакових систем й оперування ними.
Своєрідним епіцентром активізації навчання, розвитку пізнавальної активності школярів є зацікавленість у навчанні. Уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, бажання обов’язково зрозуміти: що, чому і як відбувається, відшукати відповіді на ці запитання, не пасувати перед труднощами, а, отримавши відповіді, знову прямувати вперед – все це і є інтерес. Формування пізнавальних інтересів є результатом і необхідною умовою шкільного навчання.
Стійкий пізнавальний інтерес формується у різні засоби. Одним із них є зацікавленість. Елементи зацікавленості, гра, усе незвичайне, несподіване викликає у дітей здивування, жвавий інтерес до процесу пізнання, допомагає їм опанувати будь-який навчальний матеріал.
Вивчення кожного навчального предмета курсу початкової школи має широкі можливості для розвитку пізнавальних здібностей школяра. Під час гри учні непомітно для себе виконують різні вправи. Гра ставить учня в умови пошуку, збуджує інтерес до кінцевого результату. У колективних іграх, групових формах роботи формуються моральні якості особистості. Діти вчаться надавати допомогу товаришам, зважати на думку інших. У них розвиваються почуття відповідальності, колективізму, виховуються воля, дисципліна.
Змусити дитину вчитися неможливо, навчанням необхідно захопити. Щоб активізувати пізнавальну діяльність дітей (наприклад, під час виконання ними обчислювальних вправ), необхідно збагачувати зміст і форми роботи елементами цікавого.
Активізує пізнавальну діяльність учнів самостійна пошукова робота.
До найважливіших результатів початкової освіти належить опанування молодшими школярами умінь самостійно вчитися. Це вміння у сучасній дидакції визначено як ключова компетентність школярів, що формується на між предметному змісті, передбачає посилену увагу до практичного засвоєння знань, умінь на рівні їх самостійного застосування у різних навчальних ситуаціях.
Дослідження шляхів розвитку молодших школярів у навчальній діяльності переконує, що такої мети можна досягти, якщо впливати на навчально-виховний процес системно, поєднуючи засоби опосередкованого впливу і методики цілеспрямованого формування самостійної розумної діяльності. Тільки так можна навчити дітей самостійно вчитися, організовувати свою працю, спілкуватися, вступати в діалог, мислити, контролювати й оцінювати результати своєї праці, прагнути їх поліпшити.
Розкриття змісту й обсягу поняття «вміння самостійно вчитися» зумовлене тим, як ми розуміємо сутність процесу навчання. У сучасній психології та дидактиці – це цілеспрямована взаємозв’язана діяльність учителя й учнів, що охоплює мотивацію, ціле покладання, планування, підготовку та її здійснення, рефлексію й оцінювання результатів (Г.С.Костюк, Д.Б.Ельконін,В.В.Давидов, В.В.Рєпкін, І.Я.Лернер, А.В.Хуторський, С.Д.Максименко та інші).
Зі структури навчальної діяльності зрозуміло, що вміє самостійно вчитися той учень, який:
• сам визначає мету діяльності або розуміє і приймає ту, яку ставить учитель;
• виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль;
• організовує свою працю для досягнення результату;
• добирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання завдання;
• виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;
• усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити;
• володіє вміннями і навичками самоконтролю і самооцінки.
Розвиток творчої особистості молодшого школяра був і залишається одним із найважливіших завдань навчання та виховання. Саме сьогодні ефективність роботи школи визначена тим, як навчально-виховний процес забезпечує виявлення та реалізацію творчих здібностей кожного учня, формує творчу особистість та готує до творчої пізнавальної діяльності.
Творчий процес передбачає самостійне перенесення знань та вмінь у нову ситуацію. Творчі самостійні завдання, що містять розв’язання проблемних ситуацій, частіше пропонують учням з високим рівнем готовності до навчання, які активно мислять, характеризуються високою активністю пошукової діяльності.
Плануючи завдання для самостійної роботи, учитель враховує можливості кожного виду роботи на уроці та його відповідність меті.
Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Цю незаперечну істину проголошували в конкретній формі прогресивні педагоги всіх часів.
Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну пізнавальну чи практичну активність. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, у якій виявляється ставлення школярів до навчання .
Як сонце потрібне всьому живому, так і розвитку мотивації до учіння потрібні стимулювальне середовище і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів. Ефективним прийомом формування навчальної мотивації є ситуації, які спонукають учнів до пошуку різних способів виконання завдання. Таким чином у школярів виникає потреба розширювати коло знань, поєднувати знання та досвід практичної діяльності, усвідомлювати важливість і місце застосування вмінь та навичок у житті.
У своїй роботі я також використовую різні методи і прийоми, щоб зацікавлювати дітей до різних видів робіт Адже пізнавальні інтереси розумово відсталих дітей набагато повільніші ніж дітей з нормальним розвитком. Ставлю завжди ціль до якогось завдання, виду роботи, щоб діти могли самостійно осмислити, для чого потрібен їм той чи інший вид діяльності і де можна застосувати його житті. Це і те, як би діти вчинили в різних життєвих ситуаціях («Мандрівка по Країні Добра»), самостійне складання прислів’їв і подальше пояснення їх змісту («Мандрівка по Країні Добра»), самостійне прослуховування читання вірша у акторському виконанні , наслідування правильного декламування (урок читання – «Садок вишневий коло хати»). Це і змагання «Хто перший»( складання картинок з пазлів на виховному занятті «Я і моє захоплення») Багато діти також працюють і з індивідуальними картками на уроках математики і української мови. Чим діти більше працюють самостійно, тим міцніші їхні знання.
Самостійність дітей у навчанні – найважливіша передумова повноцінного опанування знань, умінь і навичок. Становлення самостійності учнів – важливий засіб активізації пізнавальної діяльності, розвитку творчого мислення, уяви, зв’язного мовлення.
ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині,
в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це бажання
вчитися, натхнення, готовність до подолання
труднощів. Дбайливо збагачуйте цей грунт, без
нього немає школи.
В. Сухомлинський
Перед сучасною початковою освітою постає завдання надання можливості кожному вчитися індивідуально і, як наслідок, - формування життєвої траєкторії, на основі якої розвивається генеральна здібність до самовизначення щодо культури, суспільства, світу, інших людей, самого себе.
Науковцями П.Гельперіним, М.Добриніним,Л. Занковим, Г.Костюк,
Й. Песталоцці, В.Сухомлинським встановлено, що молодший шкільний вік є сенситивним для формування навчально-пізнавальної діяльності дитини. Саме в цей період розвивається увага, пам’ять, мислення, мовлення, потреби та мотивація.
У молодшому шкільному віці провідним видом діяльності стає навчальна, яка не просто розвиває дитину, зміцнює її психічні процеси, але й визначає склад її особистості, ті моральні еталони, мотиви і потреби, які істотно впливають на весь життєвий шлях людини. Навчальна діяльність не дана в готовій формі, у школі вона повинна бути сформована. Спочатку у дітей початкових класів розвивається інтерес до самого процесу навчальної діяльності. Тільки потім їм стає ясно, що учіння – це серйозна справа, яка вимагає посидючості і уваги. Після виникнення інтересу до результатів навчально-пізнавальної діяльності формується інтерес до її змісту, виникає потреба набути знання.
Психологічною і педагогічною наукою встановлено, що важливим мотивом діяльності людини є інтерес – вибіркова спрямованість особи на ті чи інші об’єкти, яка виявляється у прагненні пізнати їх, займатися саме цією діяльністю. Отже, інтереси виступають стимулом активності особистості. Все, за що бореться людина, випливає з її інтересу. Тому перш ніж шукати шляхи активації пізнавальної діяльності ічнів на уроках, слід дізнатися, що дітей особливо цікавить. Інтерес є тією іскоркою, з якої згодом розгоряється жадоба для знань. Він – основа розвитку нахилів учнів, а отже, і їх професійного спрямування. Інтерес являє собою важливу спонукальну силу до учіння, до оволодіння основами наук, важливий засіб навчання.
Завдання сучасної національної школи – розвивати кожну дитину як неповторну індивідуальність. З огляду на це велике значення має формування в учнів творчого потенціалу прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, вміння ставити й вирішувати нові проблеми.
Термін «пізнавальні здібності» розуміють у сучасній психології як здібності, що містять у собі сенсорні здібності (сприймання предметів та їх зовнішніх властивостей) та інтелектуальні здібності, що забезпечують продуктивне опанування знань, їх знакових систем й оперування ними.
Своєрідним епіцентром активізації навчання, розвитку пізнавальної активності школярів є зацікавленість у навчанні. Уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, бажання обов’язково зрозуміти: що, чому і як відбувається, відшукати відповіді на ці запитання, не пасувати перед труднощами, а, отримавши відповіді, знову прямувати вперед – все це і є інтерес. Формування пізнавальних інтересів є результатом і необхідною умовою шкільного навчання.
Стійкий пізнавальний інтерес формується у різні засоби. Одним із них є зацікавленість. Елементи зацікавленості, гра, усе незвичайне, несподіване викликає у дітей здивування, жвавий інтерес до процесу пізнання, допомагає їм опанувати будь-який навчальний матеріал.
Вивчення кожного навчального предмета курсу початкової школи має широкі можливості для розвитку пізнавальних здібностей школяра. Під час гри учні непомітно для себе виконують різні вправи. Гра ставить учня в умови пошуку, збуджує інтерес до кінцевого результату. У колективних іграх, групових формах роботи формуються моральні якості особистості. Діти вчаться надавати допомогу товаришам, зважати на думку інших. У них розвиваються почуття відповідальності, колективізму, виховуються воля, дисципліна.
Змусити дитину вчитися неможливо, навчанням необхідно захопити. Щоб активізувати пізнавальну діяльність дітей (наприклад, під час виконання ними обчислювальних вправ), необхідно збагачувати зміст і форми роботи елементами цікавого.
Активізує пізнавальну діяльність учнів самостійна пошукова робота.
До найважливіших результатів початкової освіти належить опанування молодшими школярами умінь самостійно вчитися. Це вміння у сучасній дидакції визначено як ключова компетентність школярів, що формується на між предметному змісті, передбачає посилену увагу до практичного засвоєння знань, умінь на рівні їх самостійного застосування у різних навчальних ситуаціях.
Дослідження шляхів розвитку молодших школярів у навчальній діяльності переконує, що такої мети можна досягти, якщо впливати на навчально-виховний процес системно, поєднуючи засоби опосередкованого впливу і методики цілеспрямованого формування самостійної розумної діяльності. Тільки так можна навчити дітей самостійно вчитися, організовувати свою працю, спілкуватися, вступати в діалог, мислити, контролювати й оцінювати результати своєї праці, прагнути їх поліпшити.
Розкриття змісту й обсягу поняття «вміння самостійно вчитися» зумовлене тим, як ми розуміємо сутність процесу навчання. У сучасній психології та дидактиці – це цілеспрямована взаємозв’язана діяльність учителя й учнів, що охоплює мотивацію, ціле покладання, планування, підготовку та її здійснення, рефлексію й оцінювання результатів (Г.С.Костюк, Д.Б.Ельконін,В.В.Давидов, В.В.Рєпкін, І.Я.Лернер, А.В.Хуторський, С.Д.Максименко та інші).
Зі структури навчальної діяльності зрозуміло, що вміє самостійно вчитися той учень, який:
• сам визначає мету діяльності або розуміє і приймає ту, яку ставить учитель;
• виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль;
• організовує свою працю для досягнення результату;
• добирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання завдання;
• виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;
• усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити;
• володіє вміннями і навичками самоконтролю і самооцінки.
Розвиток творчої особистості молодшого школяра був і залишається одним із найважливіших завдань навчання та виховання. Саме сьогодні ефективність роботи школи визначена тим, як навчально-виховний процес забезпечує виявлення та реалізацію творчих здібностей кожного учня, формує творчу особистість та готує до творчої пізнавальної діяльності.
Творчий процес передбачає самостійне перенесення знань та вмінь у нову ситуацію. Творчі самостійні завдання, що містять розв’язання проблемних ситуацій, частіше пропонують учням з високим рівнем готовності до навчання, які активно мислять, характеризуються високою активністю пошукової діяльності.
Плануючи завдання для самостійної роботи, учитель враховує можливості кожного виду роботи на уроці та його відповідність меті.
Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Цю незаперечну істину проголошували в конкретній формі прогресивні педагоги всіх часів.
Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну пізнавальну чи практичну активність. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, у якій виявляється ставлення школярів до навчання .
Як сонце потрібне всьому живому, так і розвитку мотивації до учіння потрібні стимулювальне середовище і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів. Ефективним прийомом формування навчальної мотивації є ситуації, які спонукають учнів до пошуку різних способів виконання завдання. Таким чином у школярів виникає потреба розширювати коло знань, поєднувати знання та досвід практичної діяльності, усвідомлювати важливість і місце застосування вмінь та навичок у житті.
У своїй роботі я також використовую різні методи і прийоми, щоб зацікавлювати дітей до різних видів робіт Адже пізнавальні інтереси розумово відсталих дітей набагато повільніші ніж дітей з нормальним розвитком. Ставлю завжди ціль до якогось завдання, виду роботи, щоб діти могли самостійно осмислити, для чого потрібен їм той чи інший вид діяльності і де можна застосувати його житті. Це і те, як би діти вчинили в різних життєвих ситуаціях («Мандрівка по Країні Добра»), самостійне складання прислів’їв і подальше пояснення їх змісту («Мандрівка по Країні Добра»), самостійне прослуховування читання вірша у акторському виконанні , наслідування правильного декламування (урок читання – «Садок вишневий коло хати»). Це і змагання «Хто перший»( складання картинок з пазлів на виховному занятті «Я і моє захоплення») Багато діти також працюють і з індивідуальними картками на уроках математики і української мови. Чим діти більше працюють самостійно, тим міцніші їхні знання.
Самостійність дітей у навчанні – найважливіша передумова повноцінного опанування знань, умінь і навичок. Становлення самостійності учнів – важливий засіб активізації пізнавальної діяльності, розвитку творчого мислення, уяви, зв’язного мовлення.
Немає коментарів:
Дописати коментар